Сучасні напрями і школи світової економічної думки.

У сучасній західній економічній науці існують різні напрями і школи, типологія яких відрізняється як за методами аналізу, так і за розумінням предмета й мети дослідження. Коцептуально відрізняються і підходи до вирішення економічних проблем. Однак цей поділ значною мірою умовний, тому всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири основні напрями: неокласицизм, кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез.

Неокласицизм. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Засновники теорії – А.Маршалл і А.Пігу. Послідовники – Л.Мізес, Ф.Хайєк, М.Фрідмен, А.Лаффер, Дж.Гілдер, Ф.Кейган та ін.

Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, теорію економіки пропозиції, теорію раціональних очікувань та ін. Особливою популярністю користується концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є американський економіст Мілтон Фрідмен. Прихильники монетаризму: Ф.Найт, Дж.Стиглер, Ф.Кейган, А.Голдмен.

Монетаризм – теорія, яка приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактору у формуванні економічної кон’юнктури, розвитку виробництва і зміни обсягів валового національного продукту (ВНП). За правилом монетаризму приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання товарної маси, динамікою цін і швидкістю обертання грошей.

Кейнсіанство – одна з провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є видатний англійський економіст Дж.М.Кейнс.

Прихильники і послідовники Кейнса (Дж.Робінсон, П.Сраффа та ін.) виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки, визнають за необхідне запровадження антикризового та антициклічного регулювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.



Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого є Т.Веблен, Дж.Коммонс, У.Мітчелл, Дж.Гелбрейт, Я.Тінберген, Г.Мюрдаль та ін., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб’єктами складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об’єктами вивчення для них є “інститути”, під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, інстинкти і т. ін.

Неокласичний синтез – узагальнююча концепція, представники якої (Д.Хікс, Дж.Б’юкенен, П.Самуельсон та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напряму економічної теорії.

Контрольні запитання і завдання.

1. Дати визначення поняття: «Меркантилізм», «Фізіократи», «Класична політична економія», «Марксизм», «Маржиналізм».

2.Дати визначення поняття «неокласицизм», «монетаризм», «кейнсіанство», «інституціоналізм», «неокласичний синтез».

3. Які концепцій і школи охоплює неокласичний напрям?

4. На чому ґрунтуються дослідження маржиналістів?

5.Назвіть засновників теорії неокласицизму.

6.Яки ви знаетесучасні напрями і школи світової економічної думки?

7.Назвіть основні етапи розвитку економічної науки.


3822304002614203.html
3822377506322662.html
    PR.RU™