Положення, що регламентують порядок в'їзду громадян 3-х країн на територію будь-якої держави ЄС

Деякі положення, що регламентують порядок в'їзду громадян 3-х країн на територію будь-якої держави ЄС, вже погоджені і прийняті:

а) підписавши угоду країни зобов'язуються надавати право подавати на розгляд заяви щодо політичного захисту всім іноземцям на своїй території. Кожний хто звертається, одержує гарантії, що його заява буде розглядатися однією з держав-учасників Угоди, і цей розгляд буде відбуватися відповідно до принципів Женевської конвенції 1951 р. і Нью-йоркського протоколу 1967 р.;

б) відповідно до Угоди не допускається повторна подача заяви про надання притулку у випадку відхилення його однією із країн-учасниць Шенгенської угоди. Іноземець, який не одержав дозволу, автоматично позбавляється права на проживання в інших країнах-учасницях. Передбачається створення спеціального регістра, винесеного за рамки банку даних СІС;

в) за Згодою кожна з держав зобов'язана приймати назад осіб, які подали заяву з проханням про надання притулку і які виїхали тимчасово в сусідню державу, що є учасником Шенгенської угоди.

Заходи для координації політики в цій області включають:

-обмін інформацією про становище в країнах - джерелах мігрантів;

-співробітництво посольств держав-членів Шенгенської угоди в країнах, де особливо сильні еміграційні тенденції;

-взаємний обмін статистичними даними, зокрема, про великі групи біженців;

- поділ фінансових витрат при депортації.

Комітетом з імміграційних питань, куди входять міністри внутрішніх справ і керівники імміграційних служб країн ЄС, була проведена підготовча робота з вироблення загальних критеріїв і єдиних правил розгляду візових клопотань. Комітет визначив види документів, по яких може видаватися віза і національні служби, уповноважені займатися їх оформленням. Була встановлена єдина форма «шенгенської візи», її зміст, терміни дії, розміри зборів за її видачу, порядок продовження терміну дії. Комітет погодив єдиний список держав (понад 110), громадянам яких необхідно одержання візи для в'їзду в країни Шенгенської угоди, а також список осіб, в'їзд яких небажаний через різні причини. Були також розроблені заходи для спільної боротьби з підробками віз і паспортів.

Відповідно до Угоди особа, що клопоче щодо одержання в’їзної візи, зобов'язана:

-звернутися в консульське представництво тієї країни Шенгенської угоди, на території якої знаходиться основна мета поїздки;

-дати необхідні роз'яснення при порушенні клопотання щодо видачі в’їзної візи;

- додати наступні документи:

закордонний паспорт, з дійсним терміном ;

запрошення або виклик;

медичний страховий поліс;

проїзні квитки (в обидва кінці), страховий поліс на автотранспорт і т.п.;

підтвердження резервування номера в готелі;

довідку про те, що всі витрати по перебуванню бере на себе сторона, яка приймає;

документи, що підтверджують наявність коштів для існування (банківські й інші гарантії);

-з'явитися за запрошенням для особистої бесіди (при необхідності).

При видачі візи визначальним є дотримання 2-х основних принципів: забезпечення безпеки країн Співтовариства і припинення нелегальної імміграції. Громадяни третіх країн можуть одержати візу уніфікованої форми для в'їзду в країни Співтовариства терміном до 3-х місяців, дійсної у всіх країнах Угоди.

Процедура розгляду клопотань включає: перевірку клопотання про видачу візи; індефікування особистості заявника щодо з'ясування відповідності по наданим документам; перевірку наданих документів, які засвідчують особистість, по обліках СІС як викрадені, загублені та інші. Вони повинні бути дійсні для в'їзду на територію країн-учасниць Шенгенської угоди, а також термін їх дії не повинен бути менше 3-х місячного терміну дії візи.

В певних ситуаціях мають місце і інші види перевірок, наприклад, підтвердження місця проживання і наявності родинних і інших зв'язків у країні виїзду.

З застосуванням Шенгенської угоди вперше ціла група держав регламентує процедуру перевірки іноземців, що оформляють в’їзну візу на територію Співтовариства. Країни-учасниці залишають за собою деякі права на самостійні рішення з урахуванням сформованих традицій і національних особливостей, які не суперечать Шенгенській угоді.

Особливе значення в даному питанні набуває організація обміну інформацією та узгодженості дій закордонних представництв країн. У першу чергу це стосується питань практичної видачі віз і рішення виникаючих при цьому проблем. Передбачається також обмін інформацією про тенденції політичного та економічного розвитку в країнах, вихідці з який можуть стати потенційними іммігрантами.

Одержання візи можливо в будь-якому закордонному представництві держав, що підписали Шенгенську угоду, незалежно від того, в яку з них здійснюється початковий в'їзд.

У випадку більш тривалого перебування (більш 3-х місяців) і влаштуванні на роботу в одній із країн Угоди, оформляється національна віза, одержати яку можна в посольстві тієї країни, де має намір перебувати заявник.

Таким чином, імміграційна політика країн ЄС базується головним чином на контрольних і обмежувальних заходах. Особливе місце в їхньому ряду займають проблеми контролю за міжнародними транспортними перевезеннями населення, що мігрує і питання депортації біженців, які стали в останні роки дуже серйозною політичною, юридичною і економічною проблемою.

Однак, на думку експертів Комітету з імміграційної політики ЄС, контроль на зовнішніх кордонах Співтовариства не забезпечує необхідний рівень безпеки. У зв'язку з цим країни ЄС вже найближчим часом будуть змушені повернутися до подальшого вивчення цієї проблеми. Так, не виключена можливість розробки нових варіантів концепції імміграційної політики ЄС і інших підходів до її реалізації в рамках «Єдиної Європи», причому вони будуть спрямовані насамперед на подальше обмеження міграційних потоків у країни ЄС.


3812514285817024.html
3812552385741775.html
    PR.RU™